?

Log in

No account? Create an account

Mon, Feb. 6th, 2012, 11:11 pm

Моя любима модель =*

Wed, Jan. 11th, 2012, 08:56 am
Захопливо

Операция по пересадке костного мозга, взятого у донора с генетической устойчивостью к ВИЧ

Впервые в медицинской практике немецким врачам из больницы Charite удалось вылечить больного СПИДом. Его исцеление произошло с помощью пересадки костного мозга, взятого у донора с генетической устойчивостью к ВИЧ (встречается у 1% людей). После успешной операции прошло более трех лет, результаты анализов подтвердили полное отсутствие следов лейкемии и вируса иммунодефицита. Сейчас врачи заявляют о полном выздоровлении пациента.

Mon, Dec. 26th, 2011, 08:57 am
З переписки вконтакті. Я і так обіцяла розказати чого я Маруся. Тут і підвернулось

Вiкторiя
4omy marysja a ne ira?

Маруся
Це практично як друге ім'я. Наша Оля Вовчик із сім"єю постаралася років 7-8 тому назад.
Історія така: я прийшла до неї в гості. Її маленькому братику було 3 рочки і він не сильно запам"ятовував людей і як їх звати. Тому добра Олічка сказала йому, що мене звати Маруся. Добре, що не Параска )
І малий через тиждень видав "Коли Маруся до нас прийде?". Поки вони доперли, що за Маруся ...
Спочатку мене так називали в її сім'ї. Потім Оля зі своєю енергією привчила своїх друзів мене так називати
Потім я змирилася з цим )
А далі виявилося, що мене весь хімфак знає як Марусю. Прийшла до неї сокурсниця, дивиться випускний і каже: "Хм! Ірина Брецко. А так на Марусю схожа". От тут то ми і випали. Оля вся щаслива, що вона ініціювала це все. Я людей відучити не можу- пів Ужа мене так знає.
Через 2 роки після того мама мені пропонувала поміняти ім'я в документах. В паспорті і на роботі Іра, для друзів Маруся чи Марія, хоч вони прекрасно знають як мене звати

Fri, Dec. 23rd, 2011, 07:31 pm

Інколи не варто боятися стоматологів. Зуб мені вирвали за 7 хвилин разом з всіма підготовками. Я ще встигла між тим всім пошуткувати з мужчиною-стоматологом, отримати анестезію зовсім не в ту частину щелепи і повтори це з іншої сторони. Закінчилося тим, що він мені мило витер кров з щоки і сказав, що боліти не має.
Насправді трошки болить. Але біль така терпка і нормальна. Я чекала, що як відійде анестезія, то не буду знати куди себе діти від болі ))) Бігаю по квартирі, готуюся до завтрашнього різдвяного вечора.

Tue, Dec. 20th, 2011, 07:42 pm



В п'ятницю до зубного. Виявилося , що в мене погані зуби мудрості. Прийдеться з двома розпрощатися назавжди. Боюсь =) і як медик розумію, що інакше не можна.

Sun, Dec. 11th, 2011, 04:48 pm
Пора проводити підсумки 2011



1. Жила кілька місяців у Львові.

2. Звикла сама блудити незнайомими вуличками чужого міста.

3. При тому пристосувалася жити у старому гуртожитку без нормальних умов.

4. Навчилася спати сидячи в електричці. Навіть в 3-му класі =)

5. Осіню вирішила, що в 23 роки обов'язково мушу навчитися їздити на велосипеді. Діти, як мене бачили за пару десятків метрів, то за бордюр запригували ) Ну нічого. Потім все було краще.

6. Перейшла на іншу роботу, стала завідуючою аптеки: 2 філія від 130-ї. Радуюся, що ціни низькі, начальниця поки що адекватна людина, співробітниця- добра дівчинка. Бувша робота мені тепер здається адом. Зате досвіду звідти багато.

7. Побувала на шикарному Альфа-Джаз фесті. Ще й на шару!

8. Витягла на світ з темної полички Зеніт і насолоджувалася невдалими по параметрах фотками

9. Перший раз в житті заговорила на чеській з дівчиною із Праги. Приємно, що похвалили, хоча словацькі слова частіше лізли на язик, ніж чеські. Далі вивчаю цю мову.

10. Після поїздок у Львів почала більше цінувати закарпатську прив'язаність до хорошої кави.

11. Крутила світодіоди на ужгородському домашньому ПораБуло фесті.

12. Придбала собі якісні фаєри від симпатичного хлопця. І почала підзаробляти своїм хоббі гроші )

13. Відростила свій колір волосся

14. Навіть пробувала плавати влітку. Це скорше підготовка до плану на майбутнє- навчитися плавати і перестати цього остерігатися

15. Виступала на благодійному танцювально-поетичному Рухописі під вірші Люби Шарги і познайомилася з багатьма творчими людьми.

16. Остаточно почала плутати своє справжнє паспортне ім'я і кличку. Моя мама мені вже радила перехреститися в Марусю. Соромно перед мамою.
Здається для більшості з вас це новина, що мене не Марусею звати, а Ірою ) Потім розповім історію.

17. Довишивала свою вишиванку. Лишилося зшити з окремих деталей її цілу

18. Почала курити у Львові. Гадость рідкісна. Не зважаючи на це раз на 2-3 місяці закурюю якусь ванільну сигареллу і переконуюся, що нічого особливого в цьому нема.

19. Йога почала давати результати. Особливо мені подобається впорядкованість мислення,а не хаотичне кидання думок.

Цей рік був більше направлений на внутрішній розвиток. І все тому, що багато близьких людей були далеко або я була у Львові. Менше відволікань на дискотеки, мутки, пропивання часу в барах.
Хочеться, щоб 2012 рік став цікавішим і пішли результати роботи над собою.

Thu, Dec. 1st, 2011, 10:08 pm














Thu, Dec. 1st, 2011, 09:54 pm



Найшла мене ностальгія. Хочеться піти в любий магазинчик на Личаківській і прикупити грам 300 свіжої халви. Потім засісти з ложкою в роті за чеську (звичайно на широке підвіконня) і закусувати яблуком. І ця розчинна кава, яка радувала більше, ніж з кав'ярні, щоб теж стояла поряд. Далі відволіктися на малюнок, який дразнить своїми недоробками і різко поміняти всі плани, змитися на медівку в Дзигу. Упиватися затишною самотністю і розміреним темпом життя.

Thu, Dec. 1st, 2011, 12:12 am



Як це я не хвасталась? Видумано і сфоткано за пару хвилин. Одна з тем на фотобитві була "мрія". Фотка оцінена на конкурсі середньо. Не дуже до теми, параметри і таке...Зате мені вона регулярно покращує настрій.

Tue, Nov. 22nd, 2011, 07:56 pm
Спасибо, Ярочке за это! ЖЕЛТАЯ КАЙОБАЧКА

Она была рождена совсем для других целей. У нее не было ни способностей, ни данных, ни уверенности в своих силах. Ей бы рассекать городские улицы по маршруту «работа-дом-детский сад», носить обидную кличку «депилятор», парковаться на балконе и завистливо глядеть в след более мощных двигателей и всю жизнь торчать в городских пробках и на СТО. Хотя, в принципе, эта судьба ее не миновала. Но это всего лишь рутина, график с понедельника по пятницу. А вот по выходным ее огромные глаза видели такие пейзажи, такие красоты! Горы, укрытые лесами, больше всего похожи на шкуру какого-то огромного зверя (предками которого по-любому были шарпеи), водопады, озера, лыжные трассы, болота…
Есть много машин, специально созданных для того, чтоб покорять вершины, пересекать пустыни, ездить по бездорожью. Вместо этого они лениво и вальяжно, как сытые, лоснящиеся коты, греются под очередным светофором. Еще иногда, вспоминая, что они все же «короли непроходимых троп», могут резко рвануть с места, нагло подрезать, но все эти жалкие потуги больше напоминают высокомерие кастрированного кота, нежели реальное намерение размять кости.
А корейская труженица кайобачка не задавала вопросов и была рада каждой прогулке. Она смирилась со своей судьбой и считала, что ей, вообще-то, крупно повезло. Вместо городского шума и пыли ее колеса упорно ползли вверх по камням, по старым военным дорогам, по каменным плитам, по остаткам грунтовых оползней, ее резину ласкали горные ручейки и ароматные травы, а лесной ветер обтекал ее обшивку. Иногда ее брюхо больно царапалось об жесткие камни. В такие моменты эхо подхватывало ее удивленно-обиженный скрип боли и забирало его гулять как пинг-понговый мячик по горам. Кайобачка не сдавалась. Ее походка не отличалась особой изысканностью, она часто останавливалась в раздумьях как преодолеть ту или иную преграду. Пыхтела, скрежетала, сунула бочком, буксовала, похрюкивала как Зютка и каждый раз, оставляя позади себя обрыв, непосильный подъем или очень опасную яму с неизвестным рельефом дна, она довольно тарахтела, встряхивалась и опять с удивлением глядела по сторонам своими огромными глазищами. Наверное, только узкоглазые корейцы могли придумать такую маленькую машинку с такими несоразмерными фарами. Вот уж где наполеоновский комплекс превзошел самого себя. Но эта пикантная деталь только добавляла кайобачке обаяния. Жизнерадостный желтый цвет выгодно смотрелся как на фоне зимнего, так и на фоне осеннего пейзажей. Летом она была похожа на гигантскую сердцевину ромашки. Она любила, когда на нее садились бабочки. Такие большие, коричнево-фиолетовые или маленькие, оранжевые. Кайобачка любила леса, полонины, маленькие сказочные полянки, щебетание птиц, которые при ее виде замолкали всего на несколько секунд, а потом обрушивали на нее шквал негодования за то, что она посмела потревожить их частный распорядок. Кореянку это не смущало: во-первых, она не очень понимала, что ей там щебечут, а во-вторых, разве можно злиться на птичью трель? По сравнению с высокомерными сигналами клаксонов в очередном трафике на проспекте, птичий щебет был сладкой и радостной музыкой. Это был ее любимый коктейль из звонкого пения птиц, массивного и глубокого шума ручья, скрежета камушков под колесами и шелеста листьев. В такие минуты кайобачка тоже замокала, переставала бормотать и напевать, уверенно спускала окна, тем самым наполняя почти все свое нутро этой смесью звуков и запахов.
Оставляя позади себя километры живописного бездорожья, кайобачка ставала спокойнее и увереннее. Она иногда с удивлением проезжала мимо запаркованных холеных внедорожников у подножий гор. «Почему он не едет дальше? Тудой же можно, я уже там была, я покажу как!» Но господа-лендроверы даже не обращали внимания на эту «то ли шутку, то ли ошибку автомобилестроения». Их статус и заносчивость не позволяли им даже взглянуть на эту маленькую, приземистую, желтую кайобачку. И еще им было стыдно. Стыдно за то, что стоя у подножия или на ровной полянке и глядя ввысь и в горы, по ним час от часу скользили солнечные блики, которые где-то там, на горных непроходимых тропах ловила своим бочком или лбом кайобачка и отправляла им как подбадривающее подтверждение своей правоты.

10 most recent